Про Голембіовського Доната Адольфовича, крім того, що він був за соціальним статусом – дворянин Волинської губернії, за національністю – свідомий поляк, за віросповіданням – римо-католик, відомо також, що він був ветераном двох світових війн у ХХ столітті і учасником революційних подій.
Зі здобуттям освіти Голембіовський Д.А. отримав чин державного службовця Житомирської губернії Російської Імперії (на фото).
У часи Першої світової війни (1914 – 1918 рр.) він воював на боці Російської імперії (АНТАНТА) проти Центральних держав (Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини) і був у австійському полоні.
В сімейному архіві збереглися світлини, які свідчать про те, що під час Першої світової війни Голембіовський служив при Генеральному штабі 5-ої піхотної дивізії, яка брала участь у Брусиловському прориві російської армії на території тодішньої Австро-Угорщини (нині українська Галичина). Це був найбільш успішний епізод дій російської армії у Першій світовій війні.
Обставини при яких Голембіовський потрапив у полон невідомі. Відомо лише його місцеперебування – містечко Лісса-Міловиця в Богемії на території тодішньої Австро-Угорської імперії (нині Чеська республіка). Онуки Голембіовського згадують, що Донат розповідав про австрійський полон без жодних звинувачень противників.
Більше того, він навіть був здивований їхньою культурою і цивілізованістю. Із розповідей рідних можна зробити висновок, що йому імпонував рівень життя і громадянських відносин у Європі.
Вразило його і те, що після підписання мирних договорів із більшовицькою Росією та Українською Народною Республікою, німці відправляючи полонених додому, забезпечили їх усіх грошовою виплатою і сухим пайком на дорогу. Додому звільнені бійці їхали пасажирськими, а не товарними вагонами. Для прикладу в Росії до середини ХХ століття «своїх» цивільних та військових перевозили як худобу товарними вагонами.
У сімейному архіві збереглися фотокартки на яких зображено прибуття потягу із військовополоненими. Де добре видно, що усі вони приїхали додому в нормальному обмундируванні, живі, здорові (язик не повертається сказати, що вихолощені), але у жодному разі вони не виглядають на змучених і змарнілих…
1918 рік. Голембіовський в лавах Гетьманців?
Є достатньо обгруновані здогадки щодо участі Доната Голембіовського, після повернення із полону, в одному із епізодів української революції. Про це свідчить його фотокартка, яка збереглася у сімейному архіві. На цій світлині він убраний у зимовий варіант однострою елітного підрозділу військ Гетьмана Павла Скоропадського.
Ймовірно 17 листопада 1918 року, згідно із наказом Волинського губернського старости Д.Ф.Андро, його, поряд із іншими, було мобілізовано у склад житомирської добровільної дружини, яка складалася із колишніх царських офіцерів і кадрів старшинського складу.
На час приходу до влади в Україні Гетьмана Скоропадського Російська імперія була зруйнована. На її уламках панували анархія та хаос; тривали І світова, громадянська і низка національно-визвольних війн. У Центральній Росії розпочався безпрецедентно кривавий, масовий терор організований більшовицькими бандами.
В Українських губерніях, з березня 1917 року, влада перейшла до соціалістичної Центральної Ради, яка, згодом, своїм ІV Універсалом від 22 січня 1918 року проголосила створення незалежної Української Народної Республіки. Російсько-більшовицькі орди вдерлися в Україну, окупували Київ і за декілька днів винищили до 5 тисяч його мешканців.
Однак важке становище змусило більшовицьку Росію підписати Брест-Литовський мир із Німеччиною і вийти із І світової війни. Розплатою за це було погодження на німецьку окупацію України. 29 квітня 1918 року Українську Центральну Раду було розпущено, а владу в Україні взяв російський дворянин, нащадок давнього шляхетського, гетьмансько-козацького роду Павло Скоропадський. Україну проголосили Гетьманською державою.
Оскільки Українська держава Гетьмана Скоропадського була, по-суті, антисоціалістичною та антибільшовицькою, Україна перетворилася на оазу спокою і благополуччя у бурхливому морі кривавого більшовицького терору і руїни. А масовий наплив російських біженців із дворянських і заможних сімей, перетворив її на компактний уламок, схожий на довоєнну Російську імперію в мініатюрі. Безліч царських чиновників, дворян і офіцерів оселилися в Україні і обійняли важливі посади в її уряді (дух тих часів дуже добре переданий у романі Булгакова «Белая гвардия» та кінофільмі «Дни Турбиных»).
Однак , все ж таки, це була спроба створити саме Українську державу. Адже, після більшовицького перевороту у листопаді 1917 року Скоропадський підтримав Центральну Раду і брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких банд.
Завдяки його рішучим діям, у листопаді 1917 року, від «червоного» терору була врятована не лише Рада і українська столиця, а й, можливо, сама справа української революції та державності. Відтоді Скоропадський став на шлях відродження й організації українських збройних сил.
Однак Скоропадський був далеким від соціалістичних сентиментів, які панували у Центральній Раді. Навесні 1918 року він очолив опозиційний до влади рух українських військових і землевласників, під назвою «Українська Громада» (згодом «Українська Народна Громада»), яка в коаліції з Українською демократично-хліборобською партією (Липинського і Міхновського) та Союзом земельних власників здійснила переворот і усунула Центральну Раду від влади. 29 квітня 1918 року Всеукраїнський з’їзд хліборобів у Києві проголосив Павла Скоропадського Гетьманом України. Українську Народну Республіку було перейменовано в Українську Державу. Але спроба утвердження гетьманату Скоропадського зазнала фіаско, мріям про заснування української спадкової монархії вкотре не вдалося здійснитися. Надто важкими були внутрішні та зовнішні обставини…
Наприкінці 1918 року політична ситуація почала швидко змінюватись. В жовтні в Німеччині вибухнула соціалістична революція, яка вплинула на перебіг політичних подій в Україні. Серед частин ні¬мецького експедиційного корпусу — головної опори гетьманського ре¬жиму — почалися заворушення. 6 листопада у Волинській губернії було оголошено стан надзвичайної охорони. У зв'язку з цим губернський староста Д. Ф. Андро видав обов'язкову постанову, яка забороняла ор¬ганізацію зборів, з'їздів та вуличних маніфестацій, запроваджувала ко¬мендантську годину.
Різко загострилася і внутрішньо політична ситуація. 14 ли¬стопада українська опозиція утворила альтернативний уряд — Дирек¬торію на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою і відкрито висту¬пила проти гетьмана. Повстання, підняте Директорією, швидко поши¬рювалося. У зв'язку з цим на Волині було оголошено мобілізацію. 17 лис¬топада в Житомирі створено добровільну дружину з колишніх царських офіцерів. Ймовірно саме тоді Донат Голембіовський був мобілізований у військове формування гетьманців. Проте ці заходи не дали належних результатів. В ніч на 27 ли¬стопада гетьманська влада залишила Житомир.
Україна поринула у вир безладу, анархії та іноземної інтервенції… 14 грудня 1918 року Гетьманщина впала спочатку під ударами військ Симона Петлюри (Директорії УНР), а згодом білих і, зрештою, червоних російських банд, які вкотре скористалися внутрішньо українським розбратом.
Ймовірно, після падіння Гетьманату Павла Скоропадського Голембіовський хотів емігрувати в Австрію, але через якісь причини не встиг здійснити цей задум. Із розповіді Сергія Вознюка, сина Тетяни Голембіовської (у шлюбі Вознюк) рідної (по-батькові) сестри Голембіовської Галини-Марії Донатівни (нашої бабусі), котрий проживав безпосередньо зі своїм дідом (нашим прадідом) стало відомо, що Донат хотів, але не встиг емігрувати у Австрію. Моя мати – Іщук (з дому Деревецьких) Аліса Миколаївна також пам’ятає розмови у яких згадувався намір Доната емігрувати у Австрію. Також Сергій Вознюк розповідає, що мати Доната – Юлія Голембіовська (з дому Войнаровських), з іншими рідними, після смерті однієї із доньок (сестри Доната), у 20-х роках ХХ століття емігрувала на Захід. Вірогідно, що Донат, попри повну закритість і уникання будь-яких розмов про своє минуле із рідними, все ж таки обмовлявся щодо цієї тематики.
Після 1921 року. Під окупацією більшовиків
Після більшовицького перевороту, згідно із Указом від 12 грудня 1930 року, Голембіовський Д.А., як колишній дворянин, ймовірно, потрапив до категорії «декласованих елементів» і був позбавлений усіх громадянських прав. Зокрема: права голосу, права на житло, медичне обслуговування і продовольчі картки. Згодом, під час Великого терору (1936 – 1938 рр.) більшість «лишенців» були страчені або замордовані у таборах, але Голембіовський уникнув розправи і зберіг своїх членів родини від смертельної небезпеки.
Мобільність, постійні переїзди з місця на місце і облаштування на помешкання у віддаленому Олевському районі, який до 1939 року був прикордонним із Польщею, поряд із демонстрацією повної лояльності, а можливо і співпраці з радянською владою, дозволили родині вижити під час карколомних подій першої половини ХХ століття. З огляду на міжнародну обстановку і тотальну шпигуноманію кінця 20-х початку 30-хроків можна із досить високою вірогідністю припустити, що Голембіовський, як колишній дворянин, а отже «класовий ворог» і «декласований соціально небезпечний елемент» після ретельної оперативної агентурної розробки був визнаний таким, що не несе жодної небезпеки радянській владі.
В часи Другої світової він навіть був мобілізований у РККА у офіцерському чині лейтенанта, а військовий квиток Голембіовський отримав 8 червня 1943 року у місті Рибінськ Ярославської області звідки був демобілізований у запас.
По закінченню Другої світової війни він повернувся у Житомир і, ймовірно, ще певний, незначний час працював службовцем на посаді інженера Житомирського відділу землевпорядкування, а згодом вийшов на пенсію.
У шлюбі Донат Голембіовський був двічі. Перший шлюб він узяв напередодні Першої світової війни із нашою прабабусею Францишкою Ружанською, від неї у Голембіовського народилася наша бабуся – Голембіовська Галина-Марія.
По смерті першої дружини (нашої прабабусі) Голембіовський Донат взяв шлюб із Єфросинією Білошицькою. Від неї у нього народилася друга донька – Тетяна Голембіовська (у шлюбі Вознюк).
Помер Голембіовський Донат Адольфович 6 липня 1978 року на 88 році життя.
