Слово герб (herb, erb, irb) має слов’янські корені і дослівно перекладається як «спадщина». У західноєвропейських мовах зустрічаються й інші значення. Французьке слово armes, англійське arms, або німецьке Wappen перекладалися двояко: «герби» і «зброя».
Відправною точкою в історії європейської геральдики вважаються часи хрестових походів ХІ – ХІІІ століть. 24 листопада 1095 року велика кількість людей дали обітницю Папі Урбану ІІ звільнити від сарацинів (мусульман) Гроб Господень у Святій землі. Символом того за що вони змагалися, стали хрести, нашиті ними на одяг. Але, щоб відрізнити себе від інших і бути ідентифікованим, кожен рицар намагався унікально розфарбувати і розмалювати особисту зброю й лати. Відтоді урізноманітнюються фарбування на щитах і прикраси на шоломах у вигляді: страусових пір’їв, крил птахів, або зображень тварин. Поширення особистої символіки призвело, згодом, до появи безлічі рицарських гербів. Пласка поверхня щитів ідеально підходила для їх розміщення. Це, водночас, мало і символічне значення, адже щит захищає воїна фізично, а герб символізує духовний захист. Герби, заслужені у бою, або жалувані князями чи королями, ставали спадковими і передавалися із роду в рід.
В епоху розквіту рицарських турнірів (ХІІІ – ХІV століття) герб ставав своєрідним пропуском на турнір. Його розглядала особлива комісія герольдів, і на підставі її рішення рицар або допускався на турнір, або ні. Відтоді коло шляхетного рицарства прагне відгородитися від простолюдинів. Згодом, із ХV століття, знатне рицарство отримало шляхетський (дворянський) статус і стало замкненим привілейованим станом. З того часу герби є символом шляхетності і знатності роду їхніх носіїв.
З часом герби значно поширилися у середовищі панівної верстви суспільства і значно ускладнилися. Виникла необхідність їх впорядкування і узаконення. Так з’явилася наука про герби – геральдика – та її особливі представники – герольди. У Польщі герби завжди були виключним символом знатності і шляхетності.
Право користуватися гербами мали лише представники привілейованої знатної верхівки. Адже, геральдика, яка прийшла у Польщу із Європи у ХІІ-ХІІІ століттях, злилася із уже існуючою символікою військово-родових союзів, якою користувалися вожді середньовічних дружин.
Відтак герби польської шляхти мають низку унікальних характеристик. Наприклад, на відміну від Західної Європи, польський герб, здебільшого, належав не одній особі чи родині, але, здебільшого, цілій низці шляхетських родів гербових, які інколи порівнюють із гербовими кланами. Такий рід групував кількадесят, а часом і кількасот родин, які користувалися одним гербом.
Гербовий рід спочатку складався не за індивідуальними (як у Західній Європі) принципами, а за ознаками належності до кровної (родово-племінної) спорідненості, пізніше за належністю до шляхетської територіальної громади, яка, у часи раннього Середньовіччя, під час війни виступала під однією корогвою. Згодом всі ці родово-племінні знаки були підпорядковані суворим геральдичним вимогам.
Так повстала геральдична система Польщі. З того часу, кожний новий шляхтич, який отримував символ свого благородства – герб, просто приписувався до вже існуючого прапора.
Ці символи ставали спадковим доказом шляхетності і привілейованості усього родоводу та доказом на право участі в управлінні державою, на володіння землею, а також відповідними пільгами і недоторканим статусом. Привілейований шляхетський статус передавався, здебільшого, по чоловічій, а за умови її згасання, по жіночій лініям. Відтак громадські відносини у Польщі не були стовідсотково патріархальними.
Іншою відмінністю, від західноєвропейської геральдики, є використання власних гербових назв, які, здебільшого, відрізняються від родових прізвищ тих, кому вони належать, а також гербового окрику – акустичного ідентифікатора, який наслідував бойовий клич.
У часи Речі Посполитої уся шляхта вважалася юридично рівною. Серед польського дворянства юридично не було відносин васалітету, навпаки була поширена своєрідна внутрішньо станова демократія. Тому польські герби ніяк не вирізняли статусу феодальної ієрархії своїх господарів (як наприклад у Західній Європі різниться статус: князів, герцогів, графів, маркізів, баронів, рицарів тощо). Використання аристократичних титулів у Польщі і Литві було заборонене. Відтак, усі шляхтичі вважали себе рівними, як князям і магнатам, так і самому королеві. Тому, формально, усі шляхтичі незалежно від ступеня власної родовитості зверталися один до одного як рівні до рівних – «панє браце» (пани браття). А мітри і гербові корони, якими увінчувалися герби, почали з’являтися, як геральдичні елементи, відносно пізно, здебільшого, у часи занепаду Речі Посполитої і під час розділів Польщі.
Правдич – Герб Голембіовськіх (Gołębiowskiсh) (геральдика гербового роду мого прадіда Доната)
Мій прадід – Голембіовський (Gołębiowski) Донат походив із польського шляхетського роду гербу Правдзіч (Правдич) /Правда, Лев з муру/ (Prawdzic (Prawda, Lew z Muru).
Опис герба
На блакитному тлі щита з поза фортечної стіни мурованої червоною цеглою, вискакує золотий (жовтий) лев з червоним язиком і такого ж кольору пазурами. Його видно наполовину. Лев вискакує вправо. У витягнутих вперед лапах лев тримає золотий обруч – «правду». В клейноді повторюється мотив такого ж лева, який вискакує із середини корони, якою увінчаний рицарський шолом.
У Справі Волинського дворянського зібрання про дворянське походження роду Голембіовських (Державний Архів Житомирської області (ф. 146, оп. 1, спр. 1744, арк. 4), де зібрана інформація про моїх предків по лінії Голембіовських, родинний герб Правдзіч описується так: «Лев жовтий, який з червоного муру ніби вискакує вправо до половини його видно, з хвостом до гори задертим, в передніх лапах коло залізне тримає. На шлемі такий самий лев коло або «правду» тримає в лапах».
В польській геральдиці, серед деяких шляхетських родин трапляються декілька відмінностей. Наприклад, золотий лев може бути не лише на блакитному, а й на срібному тлі, або вискакувати не з-за муру, а із цегляної червоної вежі тощо.
Перші згадки
Найстаріший документ із гербом Правдзіч на печатці шляхтича Станіслава з Гульчева, біскупа плоцького, датується 1372 роком. Представлений в списку Маршалківському з 1461 та в Гербажі Гельдії з кінця ХІV ст. Трапляється у записках судових від 1407 року. Найбільше поширений у Великопольщі, на Мазовії і в Литві (від 1413 року).
Етимологія назви
Назва гербу ймовірно походить від старопольського слова «правда», яке означає округлу підставку під миску, яку кладуть на стіл (нім.: Schusselring). Таку дефініцію подає Олександр Брукнер (Bruckner) у своїй «Енциклопедії старопольській», звідси коло, яке тримає в лапах лев то, власне, «правда». Високою є ймовірність того, що слово «правда» означає люстерко, дзеркало. Таке значення слова «правда» знаходимо в польській геральдиці, зокрема в описі гербу міста Здунська Воля на офіційному сайті міського уряду.
Легенда гербова
За геральдичною легендою герб походить від якогось Андрода, який народився у Дакії (нині Румунія) у часи Римської імперії. Він утік від жорстокого господаря і переховувався в африканській пустелі. Там він знайшов собі притулок у звірячій норі. Невдовзі з’ясувалося що у ній мешкав лев. Але повернувшися додому той лев, на диво, не заподіяв чоловікові шкоди, адже був поранений й чекав від нього допомоги. Андрод видалив йому із лапи гострого тернового шипа, обробив рану і перев’язав її. Він лікував лева поки той не одужав. За це лев, згодом, ділився з ним своєю здобиччю.
Так минуло три роки. Згодом Андрод полишив пустелю і блукав по світу ховаючись від свого пана, проконсула африканського. Але одного разу був упійманий і відправлений до Риму у якості невільника гладіатора. Невдовзі його виставили на боротьбу із хижими звірами. Але щастя і цього разу не полишило його. Першим на арену випустили того самого лева, з яким Андрод ховався у африканській пустелі. Упізнавши свого лікаря лев почав до нього лащитись – падав у ноги і лизав йому пальці. Римляни побачивши це диво подумали, що Андрод чаклун. Тоді вирішили спустили на нього ще й рись, але лев її роздер.
За це Андроду дарували життя, а він, дякуючи долі, із того часу почав використовувати зображення лева у своєму гербі. Згодом, один із його нащадків, чоловік шляхетної служби – військовий з родини Менінів (Meninów) – в Етрурії мав значний військовий успіх, якимось чином пов’язаний із червоним муром. Він, у своєму гербі, додав до червоного муру лева свого прадіда. Предки цього шляхтича оселилися над Рейном (Renem). Його нащадки по лінії Де Дінхейм продовжували використовувати у своїх гербах лева з муром. Один шляхтич із того роду, за часів польського короля Болеслава Кривоустого, оселився у Польщі …
Енджей Дінхейм оженився на доньці судді Яна Правди, і герб дружини своєї – Правду, або коло залізне – леву свого праотця в лапи вложив… Таким чином у польській геральдиці з’явився герб Правдзіч (Правда), або Лев з муру.
Стжем’є – Герб Войнаровських (Wojnarowskich) (геральдика гербового роду моєї прапрабабки Юлії)
Моя прапрабабка – Юлія Войнаровська (Wojnarowska), мати мого прадіда Доната Голембіовського, походить із польського шляхетського роду гербу Стжем’є /Лариша, Лавшов, Лавшова, Стрепа, Стжемієньове, Стжем’єньчик, Заросіє, Зароше, Зарошич, Зароже / (Strzemię (Larysza, Lawszow, Ławszowa, Strepa, Strzemieniowie, Strzemieńczyk, Zarosie, Zarosze, Zaroszyc, Zaroże)
Опис герба
На червоному тлі щита золоте стрем’я. В клейноді п’ять страусових пір’їв.
Перші згадки
Герб відомий з кінця Х століття, найдавніша письмова згадка датується 1303 роком.
Легенда гербова
За геральдичною легендою праотець першого шляхтича гербу Стжем’є проявив мужність і допоміг польному гетьману – провідникові військ мазовецьких у переможній битві над прусаками. За що отримав шляхетський герб Стжем’є (Strzemię)
Любіч – Герб Жолкевських (Żółkiewskich)
(геральдика гербового роду моєї прапрапрабаби Йоганни)
Моя прапрапрабабка Йоганна Жолкевська (żółkiewska), бабця мого прадіда Доната Голембіовського, походить із польського шляхетського роду гербу Любіч /Лібіч, Люба, Любов,Вуба / Lubicz (Libicz, Luba, Lubow, Łuba)
Опис герба
На блакитному тлі срібна підкова із опущеними вниз кінцями, на дузі та всередині підкови срібні кавалерські хрести. В клейноді три страусових пір’їни.
Перші згадки
Герб відомий з кінця Х століття, найдавніша письмова згадка датується 1377 роком.
Легенда гербова
Вперше історію того гербу описав рицар на ім’я Башко, який оповідав, що у битві з прусаками отримав його за заслуги в 1190 році.
Родич наших предків Станіслав Жолкевський є одним із найвідоміших представників гербового роду Любіч.
